Звичаєве міжнародне право

На відміну від договорів, звичаєве міжнародне право є сукупністю правил, які є загальнообов’язковими для всіх держав. Комісія з міжнародного права — це експертний юридичний орган, який має повноваження здійснювати поступовий розвиток і кодифікацію міжнародного права. Вона також відповідальна за розробку Віденської конвенції про право міжнародних договорів (VCLT) у 1969 році та за публікацію «Проєкту висновків щодо ідентифікації звичаєвого міжнародного права з коментарями» у 2018 році.

Як зазначає Комісія у своєму загальному коментарі, звичаєве міжнародне право є «неписаним правом, що випливає з практики, прийнятої законом». Два складові елементи звичаєвого міжнародного права, які слід оцінювати окремо, є такими:
a) загальна практика (передусім стосовно поведінки держав)
b) ця практика має бути прийнята як право (також звана «opinio juris»).

Договори також можуть відображати у своїх положеннях норми звичаєвого міжнародного права.

Ситуації, в яких звичаєве міжнародне право має важливе значення:

  • Галузі міжнародного права, які не кодифіковані в договорах;

  • Ситуації, в яких навіть якщо галузь міжнародного права кодифікована, деякі держави можуть не бути її учасницями. Для цих держав, хоча договір не застосовується, звичаєве міжнародне право застосовується;

  • При тлумаченні договору можуть виникнути питання, у вирішенні яких може бути корисним звичаєве міжнародне право;

  • Державна практика може впливати на тлумачення або застосування існуючого положення договору (наприклад, стаття 27 Статуту Організація Об’єднаних Націй і практика, згідно з якою утримання постійного члена Ради Безпеки не рівнозначне вето).

Звичаєве право та договірне право в законодавстві про збройні конфлікти

Правова база, що регулює збройний конфлікт в Україні, ґрунтується як на договірному, так і на звичаєвому міжнародному праві. Договірне право включає, зокрема, Гаазькі конвенції, Женевські конвенції та додаткові протоколи до них, Римський статут, які встановлюють обов’язкові зобов’язання для держав-учасниць. Доповненням до цих договорів є великий обсяг звичаєвих норм, які є обов’язковими для всіх держав (див. Базу даних звичаєвого міжнародного гуманітарного права МКЧХ) та (див. також Настільна книга судді, параграфи 20-21). Ці звичаєві норми сформувалися в результаті послідовної практики держав і включають такі фундаментальні принципи, як принципи розрізнення, пропорційності та обережності при нападі, а також правила щодо військовополонених (POW). У міжнародному кримінальному праві Нюрнберзький процес вважається відображенням звичаєвого міжнародного права (Настільна книга судді, пункт 141).

Поєднання договорів і звичаїв особливо очевидно в основних заборонах: хоча серйозні порушення визначені в Женевських конвенціях, правило, згідно з яким серйозні порушення МГП становлять воєнні злочини, також є частиною звичаєвого МГП, поряд з найбільш серйозними порушеннями, які мають статус воєнних злочинів і злочинів проти людяності, такими як заборона катувань, заборона каліцтв та багато інших (Настільна книга судді, параграфи 45-50, 85-106, Правило 156, Правило 90, Правило 92, База даних звичаєвого МГП). Міжнародний трибунал для колишньої Югославії (МТКЮ) відіграв значну роль у виявленні та визначенні існуючих воєнних злочинів, а його прецедентне право також вважається таким, що відображає звичаєве міжнародне право. Так само як і статті 7 та 8 (хоча й не в повному обсязі) та визначення, що містяться в них, Римського статуту (Настільна книга судді, с. 46 та параграфи 1150-1154).

Читати далі:

  • Крістофер Грінвуд, «Джерела міжнародного права» [англійською]

  • Моріс Мендельсон, «Звичаєве міжнародне право» [англійською]

  • «Принципи публічного міжнародного права», Центр міжнародного гуманітарного права [англійською]

  • Міжнародний суд ООН, «Північне море. Континентальний шельф», рішення, параграфи 71–74, 77 [англійською]