Що таке міжнародне право?

(a) Що собою являє міжнародне право?

Міжнародне право – це сукупність правил і принципів, що визначають права та обов'язки держав щодо один одного, а також щодо інших суб'єктів, таких як фізичні особи та міжнародні організації, і таким чином регулюють їхню поведінку.

Робота Гуго Гроція "Про право війни і миру", опублікована в 1625 році, вважається першим докладним трактатом з міжнародного права, в якому він систематично описує поведінку національних спільнот, стверджуючи, що вони мають юридичні права та обов'язки.

Міжнародне публічне право та міжнародне приватне право:

Міжнародне публічне право — це сукупність правил і звичаїв, що регулюють відносини між суб'єктами, які мають міжнародну правосуб'єктність: суверенними державами та іншими міжнародними суб'єктами, такими як міжурядові організації та окремі фізичні особи. Воно регулює сфери, що становлять міжнародний інтерес, такі як збройні конфлікти, права людини, навколишнє середовище, морський простір, космос, торгівля, територіальні кордони та дипломатичні відносини. Галузі міжнародного публічного права включають міжнародне гуманітарне право (МГП), міжнародне право у сфері прав людини (МППЛ), міжнародне кримінальне право (МКП) та міжнародне право у сфері біженців.
Міжнародне приватне право регулює конфлікти між приватними суб'єктами в ситуаціях з міжнародним компонентом, де можуть застосовуватися закони більш ніж однієї країни, а також визначає, які внутрішні закони або суди відповідають за ухвалення рішень з відповідних питань.

(б) Чому це важливо для українських правників, зокрема для суддів?

Розгляд справ, пов'язаних з конфліктом, передбачає, що судді повинні тлумачити склади кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України (ККУ), які за своєю суттю є міжнародними злочинами. До них належать злочин агресії, воєнні злочини та геноцид, що відображено відповідно у статтях 437, 438, 442 (ККУ) [Настільна книга судді, с. 6].

Це означає, що для тлумачення цих статей необхідно звертатися до міжнародних договорів та cудової практики. Це зобов'язання випливає з міжнародно-правових зобов'язань України, які вона взяла на себе, ратифікувавши відповідні міжнародні договори (які після ратифікації Верховною Радою стають частиною національного законодавства) та звичаєвого міжнародного права, які є обов'язковими для всіх держав. Оскільки ці правопорушення вже кодифіковані у відповідних договорах як порушення міжнародного права, існує давно усталена практика міжнародних трибуналів та інституцій у їх розгляді, на які повинна спиратися судова система з метою отримання додаткових орієнтирів, чіткості та послідовності у винесенні рішень.

А саме:

Стаття 438 (Воєнні злочини) є "бланкетною нормою", яка, серед іншого, містить два загальні посилання, що криміналізують "застосування методів ведення війни, заборонених міжнародними договорами", "aбо будь-які інші порушення правил ведення війни, визнаних міжнародними договорами, які були ратифіковані Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій". Стаття 438 чітко вимагає посилання на міжнародні договори та звичаї, оскільки вона не визначає конкретного складу або елементів воєнних злочинів. Таким чином, тлумачення статті 438 ґрунтується на нормах міжнародного гуманітарного права, статутах та судовій практиці міжнародних кримінальних судів і трибуналів [Настільна книга судді с. 46-75].

Окрім цих загальних посилань, у статті 438 вказані конкретні злочини: "Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням", "Вигнання цивільного населення для примусових робіт", "Розграбування національних цінностей на окупованій території" (частина 1) та "Діяння, якщо вони спричинили загибель людини" (частина 2). Ці злочини, разом із тими, що непрямо містяться в загальних посиланнях статті, є встановленими воєнними злочинами. Їхні правові елементи (об’єктивні, суб’єктивні та контекстуальні) були визначені та сформульовані міжнародними кримінальними судами та трибуналами у їхніх статутах та cудовій практиці, значна частина якої відображає звичаєве міжнародне гуманітарне право. Таким чином, посилання на міжнародне право може слугувати орієнтиром для винесення судових рішень в українських судах [Настільна книга судді, Частина С: Визначення воєнних злочинів згідно з міжнародним правом та застосування згідно зі статтею 438 КК України].

Стаття 437 (Злочин агресії) криміналізує два окремі cклади злочинів: (1) планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; та (2) ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій. Оскільки елементи цих злочинів не конкретизовані, для точного юридичного аналізу надзвичайно важливо спиратися на відповідні міжнародні договори. Злочин агресії кодифікований у Статуті ООН, відповідній резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 "Визначення агресії" та Статуті МКС [див. також Настільна книга судді, параграфи 932-1046].

Стаття 442 (Геноцид) охоплює ті самі дії, що заборонені відповідними міжнародними документами (Конвенцією про геноцид, Статутом МТКЮ, Статутом МТР і Статутом МКС). Отже, вони можуть допомогти суддям у визначенні меж застосування ст. 422 і, врешті, виокремити дії, які можуть тягнути за собою кримінальну відповідальність [див. далі, Настільна книга судді, параграфи 1047-1134].

Крім того, Україна є підписантом кількох міжнародних договорів з прав людини (див. питання "Що таке міжнародне договірне право? Що таке міжнародне звичаєве право?"), таких як Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП) та Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (КПК) [Посібник для адвокатів: Захист у справах про воєнні злочини, с. 18-20].

Після того, як міжнародні договори з прав людини ратифіковані державою і набули офіційної чинності у внутрішній правовій системі, вони обов’язково повинні застосовуватися судами. Зазначені міжнародні договори захищають основні права людини, якими наділені всі люди. Вони окреслюють гарантії захисту, які повинні бути забезпечені навіть під час збройного конфлікту як комбатантам, так і цивільним особам, серед яких особливе значення мають такі, як право на справедливий судовий розгляд, що є надзвичайно важливим для суддів та правників. [Посібник для юристів в Україні: Забезпечення справедливого судового розгляду справ, пов’язаних із конфліктом, с. 8-18].

Додаткова література:

Максим Віщик, 'Погляд з України: відроджуючи віру в міжнародне право', [англійською | українською]
Інформаційна служба Організації Об’єднаних Націй у Відні, Міжнародне право [англійською]
Аудіовізуальна бібліотека ООН з міжнародного права (2013), Крістіан Томушат про те, що таке загальне міжнародне право? [англійською]
Принципи публічного міжнародного права, Центр міжнародного гуманітарного права [англійською]
Університет Бірмінгема, Вступ до міжнародного права [англійською]
Венеційська комісія, Звіт про імплементацію міжнародних договорів з прав людини у внутрішнє законодавство та роль судів [англійською]